Анна АХМАТОВА
(в перекладі Марти Тарнавської)

Анна Ахматова
По неделе ни слова ни с кем не скажу…

* * *

Ні до кого і слова в ці дні не кажу,
Біля моря самотня сиджу,
І так любо, що бризки солоні морські,
Як і сльози мої, гіркі.
Весни й зими пройшли, та мені лиш одна
Залишилась у згадці весна.
Вже теплішали ночі, вже сніг розтавав,
Я до місяця вийшла у двір.
Раптом хтось незнайомий мене запитав
В тиші сосон, під небом зір:
“Чи ти та, за якою шукаю від літ,
Чи ти та, що у юності дні,
Наче мила сестра веселила мій світ?”
Я сказала незнаному: “Ні!”
Та як блиск піднебесний його осіяв,
Руки мусіла я простягти,
І він перстень таємний мені дарував,
Від любові щоб оберегти.
Він назвав ті прикмети, що будуть там,
Де зустрітися знов треба нам:
Море, кругла затока, високий маяк,
А над все найважніший — полин…
Як життя почалося, хай скінчиться так.
Я сказала, що знаю: амінь!

***