Марія СТОЛЯР

ГIМН КОХАННЮ
 
Нiч робиш свiтанком,
На плечах сонце пiносячи,
Засвiчуєш вранцi у небi зiрки…
Ти вчиш лiтати душею свiт,
Хоча лише тiлом вiн вмiє.
Виправляєш дерева гнутi,
Серце землi латаєш,
Сторожиш вiд подиху вiтру
Палаючi свiчки…
I кровоточать долонь твоїх хрести…
Я боюся тебе доторкнутись,
Щоб не збудити пташа заснуле
В твоему серцi.
Твоє чоло вiнча вiнки пшеничнi,
А в очах — гiмн Богу й Сонцю.
Ступаєш по грязькiй дорозi,
А залишаєш чистi слiди.
Вiд променiв очей твоїх
Розгарячився камiнь i став

мурашником.

***