Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Перемовчати у собі
усе на світі, все на світі.
Не захлинутися повітрям,
раптово стишуючи біг.
А тільки очі підвести
на зграйку пташок перелітних
і прошептати, як молитву,
слова відрадні і прості.
Щоб їм повірити могли
і тіні прадідів потятих,
і матері, що перед святом
дітей не діждуться з столиць.
Щоб знову, викресані з мук,
не солодкаві, не обтічні,
слова запалювали свічі,
перемагаючи пітьму.

***