Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Кроки твої, Симоно, на сходах родинного дому стихають.
В старому альбомі — обличчя твоє пожовтіле.
Чорні маслини очей. Шкіра суха, як пергамент.
Важко тобі ходити по гребеню сивої хвилі,
мушлі в піску шукати — перлові пелюстки піни.
Старість прийшла, Симоно. Хто тебе тут догляне?
Влітку даси об'яву: “Безплатно здаю квартиру”.
Прийдуть. Відійдуть. Забудуть. Хвора самотня жінка,
будеш тулити до вуха порожню перлову мушлю
з відлунням свого життя…

***