Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Тягучий час. Як мушки в бурштині,
ми застигаєм, не діждавшись дива.
Заступнице людська, Маріє Діво,
твої обранці горді і сумні.

Розкидані по землях і світах,
такі непристосовані, щоб жити,
позбавлені єлею на устах,
і спокою насущного, і жител.

Хіба ти зможеш їм допомогти?
Хіба вони злякаються безодні,
приймаючи кайдани і хрести
за стяги і за грамоти народні?..

Зітхаєш, притулившись до вікна,
схилившись над дитятком розповитим…
Горить неопалима купина
Тарасовим священним заповітом.

***