Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Хвилі які! І вода солона.
Мільйони солоних бризк.
Вітри викидають з морського лона
молюсків і риб.

А ти лежиш, непричетний до шторму,
лінивий — який там борг!
І, наче в бінокль, крізь діри чорні
на тебе дивиться Бог.

А потім — що ж… І тебе потрощить
гравітаційний смерч.
І стане для тебе безмежним простір,
а хтось констатує смерть.

***