Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Що зміниться,

коли хоча б на мить

з'єднаємо свої гіркі щербаті долі
і душі, посивілі від сльоти?..

Хіба це — я?

   Хіба це, друже,— ти?

Ці загнані,

   оці крилаті коні…

Хіба це ми

купаємось в траві,

у пестощах напружуючи жили,
зціловуючи зорі на чолі?

Щоб знову

по сплюндрованій землі

тягнути перекуті на орала
іржаві, закривавлені мечі…

***