Неоніла СТЕФУРАК

* * *

І стане холодно. І листя опаде.
І тільки те пожнеться, що посіяв.
І упаде з хрестом своїм Месія.
І підведеться знову, і піде.

Це фреска. Це відлуння давнини.
Це міф, якому кілька тисяч років.
У готиці, у ретро і барокко
ним торгували, підкоряли ним.

Його різьбили, плавили або
гекзаметром заковували в строфи.
Було Череповище і Голгофа.
Та над усе була — була! — любов.

Священна від колиски до зірок,
передана від прадідів у генах.
На душу накладаючи оброк,
вона забрала все, що дороге нам.

Тоді чому ж без неї кожен день
не потішає, а ятрить і тисне?..
І стане холодно. І листя опаде
на непокриту голову Вітчизни.

***