Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Скільки нас, задивлених у себе,
віщі занедбавши голоси,
пензлі добираючи до сепій,
сходить помалесеньку на пси.

Скільки нас, колись несамовитих,
збляклих і байдужих — над усе,
в паперових стрічечках і квітах
снігом надмогильним занесе…

***