Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Передчуття свободи і вини.
Вогні прощальні на гранітних плитах.
Притулишся сльозою до струни
і видихнеш не пісню, а молитву.
Товаришу, не моляться до слів,
ні до жінок, принадних та облесних.
Народжений з любові до землі,
померши від любові — чи воскреснеш?
Кому потрібна слів твоїх луска?
Вже мертве око Риби над тобою
і квіти паперові межи хвої
поблякли, помарніли у вінках.
Дружина постаріла, а сини
чи згадують між клопотів та буднів?
І тільки часом защемить у грудях
передчуття свободи і вини
усім, тобою любленим,

  усім,

хто не ступив ще за межу останню…
Що наше ремесло?

   Вогонь чи тайна?

Чи побратимів мертвих голоси?..

***