Остап СЛИВИНСЬКИЙ

ІНШИЙ РАНОК, ІНШІ РАНКИ

(для Ліди)

В утробі ночі ми лежимо насінням.

Ми проростаємо в сльозах, повні сорому.
Оголені привселюдно,
під розгойданими дзвонами.

Наші лики темніють на золотому.

Для нас запалюють олію дня.

Наші лики чорні супроти
вогню — я не впізнаю тебе, скрикую.

Білі ліхтарики з пінієвих зерен,
принесені чужинцями голоси.
То чекання, що поза нами.

Наш одяг піднято на хоругви.
Він, повний прикмет,
мореплавців заводить у штиль.

Ми сходимо у натовп,
невидимі, неосуджені.

На моєму безіменному березі
хто почує тебе?
На твоєму безіменному березі
хто почує мене?

***

Джерело: Юрій Мачуха.