СТАРІ ВОЯКИ

метушаться рудаві звірята світає
сходяться випадкові що дивляться поперед себе
на руки і коліна
біжить моя Лі волосся її палає
ніяково ніяково стояти тут ніяк не закінчу оповідь
про старих вояків свята Евлаліє

потяг до Сараґоси поміж чорних дерев
ворони й омела он той був молочником
і сусідив з дівчиною що малювала акварелями
а зараз багряне по сірому свята Евлаліє
і вогонь поміж пальці як молоко з дійок
оцей біг по ріці сміявся і бризкав і полохав кібців
а зараз червоні птахи угорі і гітара померла плине до берега
оцього створили жіночі доторки а на війні
він був виноградарем ховався і грав
пульсували дерева як чорні жили землі
він став у дверях і грав слухай
моя неіснуюча вітчизно

не галасуйте так не метушіться
бо ось жінка що ридає і нікому їй волосся загасити
бо ось кроки забутого проступають крізь зелене шкло
бо ось старі вояки мовчать за нами
померлими

***