(все що минуло — світло)

все що минуло — світло
тонке зі шпарин як ласки дев’ятилітніх коханців
як наречена що стереже дві обручки під язиком
воно сідає між нас на довгу лавку обіцянки

воно стоїть у ногах як молоко велетенського дня
але та що наосліп шукатиме мого ліжка
перекине скрадаючись глечик чужого вчорашнього —

і вибіжить сім’я як заєць оглухлий від пострілу
і нічний мандрівник за хвилину на мого перетвориться ворога

вже постарілі ми відчуваємо як
під повіками муляють нас кришталики світла
котрі там ще залишилися

***