(чужий, чужа)

вночі чужа дитина плете довге вудилище з твого волосся
і чуже безсоння торохкає всередині нас як порожнє відро у криниці
тривожно і чужо танцює плід у твоєму лоні
тривожні його фантазії зашумлять високо над нами як золоте дерево
коли ми станемо змовклі в підніжжі пагорба його п’ятнадцятиліття
і перше його пожадання буде для нас як тьмяна олійна лампа
котра освітлює тільки руки

наші сини повні відваги стоять далеко на північ від нас
як ловчі що трублять в солом’яні роги
знай в мить коли ти торкнешся грудей своїх як чужих
почне навколо нас репетицію німа і повільна оркестра

я обриваю перебиваю себе може я непослідовний

слизькі
береги пам’яті
і раптові
її криниці

але ось картинка з чужої пам’яті:
потяг привозить до міста вояків і чорну моровицю
а на пероні тільки оркестра з сурмами повними пір’я
і під ногами як жовте пір’я раптово чужа вітчизна

***