КОРДОН БІЛЯ ТЕТОВО

Наші страхи течуть ним,
як довгою жилою полудня.

Чорна ящірка шасне поміж колінами,
дочекавшись, аж на льоту
поснуть твої літні боги.

Тут наші страхи живіші від нас —
ми пливемо у них, ніби в човнах з кольчуги.
Тут сон наш від нас сміливіший — вночі
він виходить на мис, як парох з гірким кадилом.
Тут наша пам’ять відважиться на перелюб.
Тут ночі, як чорні кітви, вгрузають у нас.

Війна — то ріка,
в яку випускають срібних рибин.

В той останній день твого майбутнього,
куди сягає моя пам’ять,
ти побачиш вусатого генерала оголеним —
він вдарить в казан, наповнений хлібом.
І побачиш сотні чорних столів на площі,
де міситимуть тісто дня.
І побачиш, як Божі вовки
шукатимуть собі паші.

Отого дня біля Тетово
ми,
одне одним звойовані,
не впізнаємо власних облич.

***