CXX.

Те, що ти раз був злий, дружить мене,
За смуток, що тоді я пережив,
Моя провина і мене зігне,
Хіба, що я залізних нервів-жил.
Якщо тебе моя стряснула злість,
Як і мене, ти пекло пережив,
Як я, тиран, що потерпів на вість
Про злочин твій, як ти мене вразив.
Згадати варто ту зловісну ніч,
Мої чуття глибокі сум роздер,
Та я тобі і ти мені у віч
Несли бальзам, що рани в нас затер.

Твоя провина гонорару жде;
Я викупив тебе, а ти мене.

* * *

That you were once unkind befriends me now,
And for that sorrow, which I then did feel,
Needs must I under my transgression bow,
Unless my nerves were brass or hammer'd steel.
For if you were by my unkindness shaken,
As I by yours, you've pass'd a hell of time;
And I, a tyrant, have no leisure taken
To weigh how once I suffer'd in your crime.
O, that our night of woe might have remember'd
My deepest sense, how hard true sorrow hits,
And soon to you, as you to me, then tender'd
The humble salve which wounded bosoms fits!
    But that your trespass now becomes a fee;
    Mine ransoms yours, and yours must ransom me.