LXXVIII.

Моя будь Муза — кликав я тебе —
Та помічник в мойому віршуванні;
Чуже перо наслідує мене,
З тобою вірші їх у почитанні.
Твої ж це очі, що й німого вчать
Співати, й незнання підносять вгору,
Пером до крил шанують вчену знать,
Величність хвалять двічі без розбору.
Та ти будь гордий тим, що я уклав,
Бо в тім твій вплив, народжений тобою;
У творах інших ти на стиль впливав.
Мистецтво, де є ти, живе красою.

Та ти моє мистецтво і талант,
Що вгору йде; я просто іґнорант.

* * *

So oft have I invok'd thee for my Muse
And found such fair assistance in my verse
As every alien pen hath got my use
And under thee their poesy disperse.
Thine eyes, that taught the dumb on high to sing
And heavy ignorance aloft to fly,
Have added feathers to the learned's wing
And given grace a double majesty.
Yet be most proud of that which I compile,
Whose influence is thine, and born of thee:
In others' works thou dost but mend the style,
And arts with thy sweet graces graced be;
    But thou art all my art, and dost advance
    As high as learning my rude ignorance.