XLVIII.

Я був уважний, як ішов із дому,
Сховав дрібничку кожну під замок,
Щоб, заки я вживатиму, нікому
Не впала в руки сфальшувать рядок.
То ти, кому належать ці дрібниці,
Комфорту вартий, мій найбільший біль,
З найліпших перший у моїй опіці,
Лишивсь злодюг вульґарних жертва й ціль.
Тебе я не замкнув в ніякій скрині,
Ти в небезпеці там, та в мене ти
В грудей моїх тендітній комірчині,
Де можеш все прийти і відійти.

Й тут викрали б тебе, бо істина
Злодійкувата, де значна ціна.

* * *

How careful was I, when I took my way,
Each trifle under truest bars to thrust,
That to my use it might unused stay
From hands of falsehood, in sure wards of trust!
But thou, to whom my jewels trifles are,
Most worthy of comfort, now my greatest grief,
Thou best of dearest and mine only care,
Art left the prey of every vulgar thief.
Thee have I not lock'd up in any chest,
Save where thou art not, though I feel thou art,
Within the gentle closure of my breast,
From whence at pleasure thou mayst come and part;
    And even thence thou wilt be stol'n, I fear,
    For truth proves thievish for a prize so dear.