XXVII.

Утомлений трудом, спішу у постіль,
Рукам й ногам щоб дати відпочить,
Та в голову мою заходять гості,
Мій ум працює, хоч і тіло спить;
Мої думки, десь здалека від мене,
Візит збираються зложить тобі,
Тяжкі повіки відкривають в мене,
Щоб мов сліпець узрів я в темноті;
І вид, який душі моєї очі
Побачили, даруй мені тому,
Щоб самоцвітом блис у темній ночі
І ніч страшну перемінив в нову.

Щоб тіло в день, нічною ум порою
Мені й тобі вже не дали спокою.

* * *

Weary with toil, I haste me to my bed,
The dear repose for limbs with travel tir'd;
But then begins a journey in my head
To work my mind, when body's work's expir'd:
For then my thoughts - from far where I abide -
Intend a zealous pilgrimage to thee,
And keep my drooping eyelids open wide,
Looking on darkness which the blind do see:
Save that my soul's imaginary sight
Presents thy shadow to my sightless view,
Which, like a jewel hung in ghastly night,
Makes black night beauteous and her old face new.
    Lo! thus, by day my limbs, by night my mind,
    For thee, and for myself, no quiet find.