XVI.

Чому не вирушиш ти на війну
З тираном кровожерлим, що є Час?
Та ти зайняв фортецю цю гнилу,
Що тішить більш, ніж рим цих мій запас.
Ти на вершку своїх щасливих днів,
Й городи-дівичі, незаймані,
Цнотливо ждуть, щоб радше в них зацвів
Живий твій квіт, ніж підробки штучні.
Так лінії життя довжать життя,
Ні Часу пензель, ні перо оце
Не дасть знутра, ні ззовні відбиття,
Щоб образ твій в очах людей жив все.

Віддай себе і житимеш таким,
Як сам в житті ти показався ним.

* * *

But wherefore do not you a mightier way
Make war upon this bloody tyrant, Time?
And fortify yourself in your decay
With means more blessed than my barren rime?
Now stand you on the top of happy hours,
And many maiden gardens, yet unset,
With virtuous wish would bear your living flowers
Much liker than your painted counterfeit:
So should the lines of life that life repair,
Which this Time's pencil, or my pupil pen,
Neither in inward worth nor outward fair,
Can make you live yourself in eyes of men.
    To give away yourself, keeps yourself still;
    And you must live, drawn by your own sweet skill.