Наталка САВЧУК

* * *

Я
імпровізую порожнечу натхненних пошуків себе
у натовпі, де кожен за Предтечу, а по простому кажучи, - “цебе”.
Це - “Бе” велике, а оце - мале.
Це тільки тіло продає, це - душу.
А я слова у попільничку струшую,
з недопалків викурюю тебе.
Любов то, чи ненависть, а чи просто гріх?
Тривога заливає очі снів моїх.
А ти до мрій далеких куришся фіміамом
Хоч приклади до рани
Опіум.
Ти.

Я
Не боюся звикнути до слів твоїх,
І до німого крику, до любові через крик.
Зламатись під плітками, що свистять з усіх сторін,
Пропахнути думками й не підвестись з колін
аби упасти тобі в ноги,
аби украсти в тебе ніги,
аби урвати в долі клапоть
самоти,
де ти
Опіум.

Я
цигарок дешевих зроду не палила,
вуста, як крила, вимагають опору небесних сфер.
До холери всі припони! Дим - позірний кавалер -
обіймає мені серце. Доля чадом відкурила.
Попільничка тіла біла
пахне соромом зітлілим.
І цигарка догоріла...
Не знайти
Опіум.
Ти.

***