Максиміліан Волошин (в перекладі Максима Рильського)

СОНЕТ

Стемнілим золотом і жовчою напоїв
Вечірній час горби. У млі червоно-бурій
Жмути кошлатих трав, мов у звірячій шкурі,
В огні — чагарники, в металі — вод розлив.

А брили голих скель, громаддя валунів
Таяться в присмерку, як видива похмурі.
Он — ніби профілі якихось дивних фурій,
Он — лапи-обриси, он — щелепи вовків.

Глянь — пагорб ребрами похитує з зусиллям…
Чий зігнутий хребет поріс, мов шерстю, зіллям?
Хто в цих місцях живе — потвора чи титан?

Тут душно… Вирваться б у простір на свободу!
Там дише стомлено безмежжям Океан
І віє запахом прогнилих трав і льоду.

***

Джерело: М.Рильський. “Сонети”. Київ, “Молодь”, 1974.