ВЕСНЯНКИ
волонтера новітніх племінних війн на прізвисько Кайзер

4.

Проростають бездумно,
пелюстки розпускають,
і за вітром, за вітром
їхні пахощі чуть;
Наче виразки тіло
квіти землю вкривають,
а крізь рани їх соки
цівочками течуть.

І жодна мелодія вже душу не полонить,
плачної гітари вже серцю замало,
небесні оркестри, із мармуру колони,
чекання нестерпне покрови розірвало.

***