* * *

Шкода чомусь лягати спати
в самотній вечір без просвітку.
Далеко всі, далеко мати,
павук ладнає на поживу сітку.

Когось чекає і чогось боїться
душа, сполохана зітханням,
а там за шибою чаїться
клич волі, смерті чи кохання.

Натягнеш ковдру, осідлаєш думку,
і нею як по лезові ножа —
до забуття, до порятунку,
де ніч стрічає поглядом вужа.

***