* * *

Нарешті дощ,
як звільнення від мрій,
весняним потом вибухає тіло;
Відштовхуюсь
ногами від землі,
відштовхуюсь
руками від повітря,
очима від принад
і поглядів жіночих.
Хай кличуть, хай зовуть, нехай легочуть,
хай легкість буде їм дороговказом.

Мій бог сьогодні кличе до борні,
мій бог сьогодні з блискавицею в правиці,

Але даремно,
ріже дощ,
й пронизує
це обважніле тіло.

***