* * *

Вкотре вже весну стрічаю
за цю тривожну зиму забуття;
забути ще не час, і живлюся з відчаю
крихтами з столу пишного буття.

Не вірю тим, хто не пізнали,
не знаю тих, хто переміг.
Плюскочуть Петербургу сірого канали,
і мул часу на склизлий камінь ліг.

І ще одна весна за цю коротку зиму,
нема вогню, то звідки бути диму?
Згадалися граніти, спокій, синява північна
серед відлиги осяйного січня.

***