ОЧІКУВАННЯ ОЛЬГИ

3. Ольга

Далекий край,
сумні сусіди,
княгиня досі знає тільки дощ.
В старенькій церкві образи.
Молитися — нема про що,
нема за ким, за чим тужити.
Там править батюшка линялий,

           а якщо

пильніше глянути: в нім гонор незужитий.

В нім часом грає музика скажена,
аж озиваються вночі хазяйські пси.
Покірність долі не завжди блаженна,
живе чекання в ній кривавої яси.

Княгиню тут ніхто не знає,
ще тут не бачили князів,
ще подать лісовик збирає
на рік по тридцять сім разів.
Гуляють лісом потерчата,
у лузі мавки хихотять,
веселі відьми і верткі дівчата,
ніхто не чув ні прощень, ні проклять.

Лиш він один княгиню упізнав
у погляді, поставі і ході.
Під рясою ще серцем не сконав
і цілувати груди молоді
молив, і плакав, і стогнав.

І Бог його сказав йому:
увіруй, і здійсниться диво.
Терпець урвався батюшці, тому
молився він і палко, і правдиво.
Нехай мені —
ця чаша благовонна,
хай не мине,
хай випаде хоч раз!
На вовкові зросте овеча вовна,
загояться рубці прихованих образ.
Кому, крім мене,
бути панні паном?
Кому цей край
скориться й присягне?
Дай, Боже, силу! Віру дай!
Хай чаша не мине!

Покликаний, просвітлений
величний панотець
людей благословляв в неділю
вранці,
і зачудовані
від слів його німіли й мліли.
Алилуйя, баранці і бранці!
Вже бачу, поміж вас сіяє благодать.
Мені святі заступники звеліли
між вас прийти і волю передать.
Ви будете святим і праведним народом,
слухняні добросерді лайдаки,
пастимуть вас між пишної природи
у чорних ризах пастирі-круки.
І слава піде,
і добро зійде,
і колисатиме вас доля до могили,
лише б ви добре Господу служили,
лиш добре б знали: як, кому і де...

Навчіть нас, батюшко,
несміло мовив люд.
Тому аж кров застугоніла,
і побіліли п’ястуки.
До вечора громада гомоніла,
на ранок стали зносить п’ятаки.
Бо волю батюшки-ченця
розголосили три гінця:
зносьте гроші, зносьте крам!
Прославим Бога і збудуєм храм.

***