ІМЕНА

9.

Від чорноти небес
тебе ніхто не порятує,
Даждьбог і Ягве, і Зевес
безсилі там,
де прірва владарює.
Зім’яте ложе впорядкуй,
прощальну пісню приготуй.
Ввійди в ріку останнього чуття,
ім’я їй — Лета, або ж — втома.
Ти скрізь бував,
а скоро будеш вдома.
Прощаєшся,
мовчиш,
прощаєш.
Лишаюся.
А ти, кохана, відлітаєш?
Поруч стоїмо.
Кохання-мрець лежить між нами,
знайомі риси, теплі, хоч і мрець.
І очі застилає пеленами,
в одному погляді — початок і кінець.
Невже, це — ти?
Невже, це — я?
Майнули в дзеркалі світи,
як вогники в очах у палія.
І в тризни є своя відправа,
над катарсичним кратером душі
словами прокладаю переправу.
Ім’я останньої камени запишіть:
Олеся.
Корови схудли,
свячено корогви,
розвідано паролі і шляхи.
Гірке на смак життя
однаково лишається життям.

Наріжним стане
перший-ліпший камінь.

***