ІМЕНА

1.

Сірі будинки, гратовані мрякою,
шкірять жовті зуби вичахлих багать,
цей вечір сторожким, зварйованим собакою
мене тут перестрів. Не хоче відпускать.
Я знаю, собаки не можна боятися,
знаю, собака не має жалю —
найгірше, що може собака — з’являтися,
коли я малий, білобрисий і сплю.
Ось бере мене за плечі
й зазирає в очі вечір.
Я — його підсудний,
хто з нас — пес приблудний?
Манірна і марна величність
пожовклих у вікнах фіранок,
світло і вітер — на вулицях,
сльози блищать на вилицях.
Тут завжди є досить поважних підстав
для виття.
Я маю життя
на увазі.
Vita brevis і часом — занадто.
Віта має смак і колір вишні,
плід заборонено, в падіння є причина.
Віті єдиного дерева
ростуть униз.
Немає нічого довшого
за коротку муку.

Візьми собі цей перший камінець
і не карбуй на ньому знака:
життя не залишає сліду.

***