Владислав ПРИСЯЖНИЙ

МІСТО — БЕРЕГ МОЄЇ ВЕСНИ

Місто, сповите туманом,
Світить досвітні вогні.
Хмарка пташат над майданом
Ранок несе на крилі.

Верби розчісують коси,
Сонях, мов ватра горить.
Котиться хвилею просинь,
В небо за обрій летить.

Сяє роса, мов перлина,
Там, де цвіли полини…
Місто — моя Батьківщина,
Берег моєї весни.

Парк задрімав над водою
Звично довірився снам…
Мила, підемо з тобою
Назустріч шаленим вітрам!

Може, зустрінемо долю,
З квітів черпнемо снаги.
Росте на терновому полі
Місто любові й краси.

Пам’ять сховала будова —
Світла, висока, стрімка…
Живе тут Стефаника слово
І голос могутній Франка!

Вічно промінить нам нам славу
На пагорбі сивих століть!
Мріє про долю над ставом —
Місто звитяжне стоїть…

***