Галина ПАЛАМАРЧУК

* * *

Про це розказати — немає слів.
Це дивне почуття виповісти — як?
У які хитрі неводи яких речень
заманити це дивовижне тепле розкішне літо?
яким закляттям у які схованки його зачерпнути,
щоб не все пішло, як вода в пісок?..
Наказую собі: вдай, що не відаєш
про його проминущість. Насолоджуйся!
які бездонні і розлогі жоржини!
які великі і таємничі нічні дерева!
У них ще безодня хлорофілу, потужної жаги.
З’єднайся з ними і насолоджуйся.
Ще таке безжурне, без жодної вадочки,
без настороженості чи страху.
таке ласкаве і барвисте,
таке відьмацьки всесильне,
у яке хочеться сторч головою, і опиратится цьому бажанню несила,
—
різнотрав’я
на несходимих узбіччях битого шляху.
Такі цвіркуни оглушливі,
такі зорі сліпучі
і до запаморочення прекрасні.
Так багато, зрештою,
ще слів непромовлених!
Що ж, так їм і заморожуватись?..

***