Галина ПАЛАМАРЧУК

* * *

Бабине літо — тінь літа, тінь.
Ти йдеш, легка, і шапка волосся
жовтого — тінь літа, тінь.
Вуста, як і навесні, гарні і смутні,
але не п’янять уже, бо тінь літа, тінь.
Проходиш, тонка, між деревами,
від вітру кудись пропадаєш,
з’являєшся все тонша й тонша.
Тінь літа, тінь.
Прокинешся вранці — ні сліду.
Каламуть дощу, сірого вітру
і хмар. Ні сліду.
Бабине літо-о-о!

***