Галина ПАЛАМАРЧУК

* * *

Десь поруч слова ошиваються
і граються, й дражнять мене
то татовим сміхом забутим
то терном в тумані осмути.
То китицею конюшини,
що з воза впаде, коли
насунуться хмари сині
і блисне батіг на воли.
Десь поруч слова незловлені,
слова, що інтимно пахнуть,
тим самим запахом пахнуть,
що й світ, німий, як стіна.

***