Галина ПАЛАМАРЧУК

* * *

Сірі вертикальні стіни лабіринту,
а за ним стелиться Луг і жебонить Річка.
то ближче, то далі.
дві сторони медалі,
як сказали б аборигени.
веде, веде та Аріадна,
не маю Покровителів упливових
серед них.
веде мене сіра стіна
з одного і з другого боку,
і надія попереду
між сірими стулками стін, —
але надію до уваги не братимем:
хіба ми її бачили?
стіни — це інше:
надійні, близькі, звичні.
пиши собі вірші.
а у хвилини критичні
той шелест, і шерех, і те жебоніння слухай.
і покладайся на Духа.
а може, вдасться ще вийти?
крутись, як білка в колесі.
а стіни навколо всі
сірі. І високі-високі.
і дай собі спокій.
і проси собі сили.

***