Олексій ОНУФРІЄНКО

* * *

Незважаючи на сувору заборону,
(Автор — незнайомий чоловік у чорному),
Переступлю темнорожеву смугу, що, як Рона
Швейцарію та Францію, долоні перетинає і жодному

Ще не обіцяла відшукання надії.

І далі — нарешті — в довгочекану подоріж
До зоряного неба, до старого міста, до кімнати,
Де спочиває Друг, — сріблясто-сірий ніж,
Що багатьох із нас привів уже до страти

(я досі пам’ятаю лист з минулого — колись настане і моя черга).
 

Але до цього ще далеко. Поки не сплине час,
Зажду в Старому лісі під вічними деревами-стінами,
Де холодно від спогадів про вечори, коли говорив замість “мене” — “нас”,  
Бо був з тобою. А зараз — тільки трохи зігріває мішечок з світлячками,

 
— де ти, дитинство?
 
— твій подарунок…

Що, вірогідно, зможуть замінити зорі.

30.11.1999