Іван Малкович

ПРАВІТРИ: ПРАБОГ

Протяжні, щільні, вперті, гураганні
пронизують Його вітри, і змерзлим серцем
колотять в Ньому, як тугим зеренцем.
в достиглому горісі… Все — в тумані.

На вод яйиі, мов птах, усівся Дух —
висиджує земельку нашу… Вщух
на хвильку вітер; бухкає з глибог

ледь вкупку збите серце — зріє, зріє
праматір наша, і вітрисько — віє,
й каміння достигає серед вод.

[26 вересня 1990, 1996]