Іван Малкович

ПОСЛАННЯ ДО Т.

у травах життя
я душею ще такий світлячок
що вірю: у сузір'ї Стрільне
не на мене направлено лук
З ранніх віршів.

Давно залишив я удома
те дерево, з-за котрого мені
сходило сонце. Може, ти захочеш

поїхати туди: з кімнатки у вікні
його там добре видно. Може, схочеш
прийти до нього, як перейде втома.

Ні, там не рудня сонць: довкола — деревії
(мій їм уклін, їх віялам) — вітай
їх помахом на помах, і подай

сей черепок, що з нього половина
захована у них, — тебе як сина
вони зустрінуть…

Надто поспитайся
про равликів (з них кожен як один —
равлівський Ковнір чи Дедалус: їх дзвінички
без дзвона жодного дзвенять на повен слух),

заглянь туди, і деякі дрібнички
від мене передай; сю дрібочку вапна
я їм привіз з Еллади… Окрім того
перекажи букети ґратуляцій
від Слимакасуса, Равеля й Аль-Равлі —
сердечні всі… Ще прошу: поклонися
від мене сизій горличці:

в самісінькім вершечку розкошує,
у хатці з призьбою, що за ЇЇ порогом

небесне поле з сонечком та Богом…
(Втім, горлички моєї не тривож,
бо ж я дарунка так і не припас їй, —
що дарувати горличкам?.....)

. . . . . . . . . . . . . . . Услухайсь,

який протяжний, таємничий спів
У горлечку у горлички туркоче
і булькає у ніч: немов би сам Господь
самотньо дме у глиняну зозульку…

Навідайся туди, коли стемніє;
побачиш — мерехтить;
дивися з берега: мов фосфорова мана

розсилана в яру… якісь космічні знаки,
мов сни дітей: се світять свої душі
на вітах деревіїв світлячки,

се — читанка для янголів; фігури,
що нам — небесним — осягнуть вже їх,
а в нас — тутешніх — ввіллється щось інше, —

щось, що поглиблює всі наші потайні
й далекі здогади, щось тихе й сокровенне,
що вже століттями струмує в цім краю,

де світлячок ще й досі світлячок,
і горличка — ще горличка, і равлик
ще й досі равлик… Й це не описати.

Не повертайсь звідтіль…

[1987, серпень 1993]