Іван Малкович

СОЛОМИНКА

Якийсь вітер низький
жене стебла соломи
понад глибокі стежки,
повні утоми.

Повз ріку з кучерявим склом,
повз човенці червоні,
де попасом

 землю теплом

продихали

коні.

Попри мертвий давно живопліт
далі — зречено — плинко…
Чути голос, шепоче услід:
прощай, соломинко.

[7 травня 1992]

Джерело: Валерій Корнєєв, з дозволу автора.