Дмитро КУЗЬМІН (в перекладі Є. Чуприна)

* * *

Там дівчина, не дівчина, а панна,
Береза біла, панна золотава.
Вона блакитну тягла шовковинку,
Та якось непомітно задрімала.
З колін сковзнула у траву ширінька —
Блакитніє троянда вишивана.

Завзято, наче молодий гусарик,
Що кунтушем у танці розмахався,
Нагий Амур розкритими крилами
По меду небосхилу розплатався,
Застиг, повільний, бачиш, там, над нами,
Та сяйвом по повіках сплячу вдарив.

Як стрепенулась, як захлопотала!
Мерщій шовка, ширіньку, все хапає.
А у зіниці золотіє слава
Та п’яточка рожева не зникає.
І мить на полотні палають трави
Та серед моря виникають зали.

Я здивувався: “Це не твій коханий!”
Вона мені: “То боже вишивання,
Бо мене мила ласка пробудила.
Але і уві сні саме кохання
Ті ж визерунки на чолі творила
Для хлопчика, що промайнув, жаданиій!”

***