* * *

Сиплять козачі голови
Листям осіннім
На вітрі віків.
Сипле свинець та олово
За голосінням
Північних вовків.

А в листі — трагедії долі
Від колисок до трун
Усіх поколінь.
А листя ще падає долі
У мереживо рун
Посмертних голінь.

А зранку дядько Петро
Назгрібає до кучі,
Лаючи осінь.
Відходить в небо метро,
Несе душі за кручі
В сонячну просинь.

Сплять козачі голови
Листям торішнім
Під снігом століть.
Народились голими
І святі, й грішні,
Такими й зотліть.

***