Валерій КОРНЄЄВ

ТРАВА

Чоботи він носив звичайні, кирзові,
Незважаючи на час. Той дьоготь,
Той смалець і той гуталін,
Що я чоботи ними мастила,
Щоб не промочував ноги, як дощ, —
Стерлися геть
Об ковилу та полин, і коли я ховала
Їх у запічок досвіта, щоб не помітили діти,
Як уставатимуть вранці до школи,
Завжди вони
Пахли травою мені —
Отією, не знаю як зветься, що нею
Пахне і молоко, і кизяк сухий пахне,
І дим з кизяка. Тоді я була молодиця
Така, як оце молоко. Скоро додому.
Я стану як дим.
І як його звали насправді, не взнаю
ніколи.
Я називала його Василем. А він був
Безіменна трава, та якою
Пахло життя.

***