Валерій КОРНЄЄВ

СТОЯЧИ ЗИМОВОГО ВЕЧОРА БІЛЯ ГАЮ

З Роберта Фроста

Той, чий цей ліс, не підстеріг,
Як я тут став, хоч, певне, міг
В отім селі лягти вже спати.
А хащу повнив тихий сніг.

В мого сивенького лошати
Єдина думка: чом ставати
Там, де дерева й мерзлий став,
І де поблизу ані хати?

Кінь головою похитав,
Здригнувся дзвоник, замовчав.
І стало чутти в цілім краї,
Як вітер м'яко в сніг упав.

Глибокий, любий, темний гаю,
Мені вже час, я бути маю,
І путь лежить мені без краю,
І путь лежить мені без краю…

***