ПАЛЕСТИНА
(пори року)

5.

Гасла діва на сонці — питали, чи справді свята.
Прямувала угору крізь небо цілком прямовисно.
Свідок бачив, та вмовк, проклинаючи пізню вітчизну.
Знемагали сліпці на дозорах своїх і постах.

Що то голос — без слів, як в повітрі ядучість густа:
Замовляння на сіль чи на воду й на кров ненависну?
Зимно шкіри не мати — і нині, і завтра, і присно,
Хтось сьогодні сконав, хтось в дорозі на тиждень відстав.

Тричі знала, що має скінчити стирання ознак.
Двічі мала лишити на чолах накреслений знак.
Недосяжність її й нетутешня її простота —

Бо ж була якась діва в пітьмі іудейських печер —
Серце рве із грудей, і безмежно у грудях пече,
Бо спокійна на вдачу, хоч у рваних мереживах та.

***