* * *

Кицька розполовинена. В невагомості — тільки душа.
Невагання її не шукає тісних закапелків.
Що кому вона винна? Сомнамбули тихо грішать —
Рукоблудно і хтиво. Вигнанець із надр фонотеки,
Дрізд щебече у звивинах мозку — напевно, сосни.
Бо вона в невагомості важить посутньо подвійно.
Я помру, і побачу найкращі у світі сни.
Стій-но!
Хто тебе віднесе на могилу мою з весни,
Що тривожить мене постійно?

***