ДВОЄ

Я

Бережу себе,
бо ти берегти мене не повинен.
Змагаюся з тобою,
аби вижити,
аби не забутися,
не увійти у воду.
Бо та вода —
Переборює, обточує, перетворює на пісок.
А ти — тільки ти — полюєш на ловах.
Думаєш, ніби я — сарна, птиця, риба,
Думаєш, ніби я — каміння, повітря, вода.
А насправді я — ніщо.

Я боюся бути, бо я не знаю себе, не знаю.

Бережу себе, але мене тільки меншає.
Я равлик, захований в себе,
Я волосина.
Але я таки бережу себе, намагаюся вижити.
А вже потім, виживши, намагаюся заснути.

Ти

Що таке ліхтарі, і що таке — їх стебла?
Безсонне сонце — щоразу у Всесвіті.
Починається і закінчується ілюзія мудрості,
Бо вісім метеликів і дванадцять їхніх тіней.
Так багато — і всі закінчуються перед тобою.
Ти ще встигаєш зрозуміти: вирок ухвалено,
Але вже не можеш побачити суддю,
Знати, хто він.
А він то виникає, то ховається.
Йому байдуже, чи ти був, чи ти є.
I ти читаєш — сповільнено або похапцем.
I ти іноді розумієш прекрасне.
Ти комаха, зникома, як і все,
Але тобі ніколи не дано буде
зникнути по-справжньому.

***