* * *

У цих закапелках — ще з літа — цькування і гони.
Тамую життя у собі, наче пристрасть гірку.
Закони вмирати і одяг носити закони
Плямистій пожежі занурюють ноги в ріку.

I злото, що псам не дісталось, шовки, адамашки
На страті — катам. Глухо голови котяться з пліч.
Тож бийте, кати, майстровито, і щоб без промашки.
Гряде братовбивство, гряде батьковбивство — у ніч

Розпалась сторожа, лиш коні із вирію мчали б,
Не знаючи мови і не докоряючи злом
Ні цивілізації, ні лабіринтам, ні скалам.
Поволі й уперто усе западає в огром.

I нам не вознестись — ні разом, ані поодинці,
Як вже не згадати — хто, як, задля чого, коли…
Цькують, і рятують, і гинуть із нами ординці
В плямистій пожежі, і плачуть над ними орли.

***