* * *

Краєвид розглядатиму, як вселенське оте "ніщо".
Анатомія заходу: відтепер аж червоний, гусне.
Є провина у вимірі риштування з старих дощок.
Подих осені в місті: запах квашеної капусти.

Несусвітня буденність. Вавилон з насінини . Й знов
Вертикально вознесений брук у формі — подекуди — листя.
Придорожній скрипаль розтинає півусмішки дно смичком.
Розбишака сміється, проте відійти боїться.

У серпанку потоп: дощ майбутній, як звук, — ніде.
Хтось зі свічкою йде — вечоріє — либонь, у втечу.
Безголові колони у місті сліпому, де
Як відлуння у храмі, піднімається в небо вечір.

***