* * *

Умираючи, схочу для себе прозорої тиші,
Щоби осінь стояла, прилігши зелене грудьми,
Щоб печаль достигання ставала прозоріша і гостріша,
Наперед осягаючи холод і скупість зими.

Схочу жовтого листя — всіх барв, півтонів і відтінків,
Щоб у головах мати його шарудіня крихке.
Бо душа стане тонша найтоншої павутинки,
Що летить із самотнім пілотом в останнє піке.

I тоді я сховаюся тихо, як дівчинка плаче.
Їй минається біль, прочування його й голоси.
Аби тільки у небі не сонце, а м'ячик дитячий,
Він зіскочить із неба, ти тільки його попроси.

***