* * *

Час обмежено пам'яттю. Бiлий мармур слизький, як лiд.
На надгробках минає пiзня осiнь. Сльота осiння
Передбачена в книзi. Невчасний її прихiд —
То осягнення сутi. У сутiнi — не тремтiння,

А чекання на себе. Ти в менi, отже, знову я.
Ми обмеженi часом, як Богом, як Божим знаком,
Як пiском у клепсидрi. Повiки менi стуля
Помаранчева куля — останнє у свiтi яблуко.

А одначе сади ще iснують. Вони тривкi.
Пiзня осiнь приважена каменем. Згустки i скупчення
Листопаду i сенсiв, Знаки листя i знаки руки,
I зникомiсть очей. Поза пам'яттю — знак вiдпущення.

***