* * *

Я вертаюсь надвечiр у свiт, де вiдстоянi хащi,
Де розгойданi птицi — i з ранки вода цебенить.
Де русалки надтятi, а кожна — довiку пропаща,
Де над мiсяцем чорним висне чорне прокляття, де мить
Має вiчнiсть столiття. Вертаюсь сюди iз нiзвiдки
В позачасся своє, нiби в темну озерну глибiнь.
I нiкого нема, окрiм мене i мертвого свiдка,
Ну, хiба десь далеко сумує за вершником кiнь.

***